Цікаві факти з життя
Майбутній
письменник народився 25 листопада 1838 року в Стеблеві на Черкащині в родині
потомственого священика. Батько був суворий і темпераментний, проповідник і
просвітитель, шанував козаччину й Шевченка.
Мати неписьменна, але чутливої душі: не могла
дослухати до кінця житія якогось святого й плакала, а малий Іван услід за
нею. Коли Івану йшов 13-й рік, його мати померла. Вона двічі народжувала
двійню і це підірвало її здоров’я. Перші ази науки хлопчина здобув у
батьковій школі, яку той організував для сільських дітей. Проте ця школа
проіснувала недовго. Пан-управитель закрив її, пояснюючи це тим, що не буде
кому працювати на полі, якщо всі мужики стануть грамотними. Він самостійно
вивчав німецьку й французьку
мови, опанував латинську, грецьку та церковнослов’янську
мови.
Початок його
літературної діяльності припав на ті роки, коли писати українською
мовою було заборонено. Письменник згадував, що про його літературні спроби
рідною мовою, підписані псевдонімом «І. Нечуй», не знали навіть товариші, з
якими він жив на одній квартирі, не знав і батько.
Сам Іван Нечуй-Левицький ніколи не був одружений, мав
реноме відлюдника. Іван Нечуй-Левицький в Києві мешкав у флігелі на вулиці
Новоєлизаветинській (тепер Пушкінська, 19). У дворі був садок, невеликий ставок і пасіка. Тут
він прожив до 1909 року, коли дім знесли.
Нечуй-Левицький мав
низку дивацтв, на приклад, завжди ходив з парасолькою. Він був надзвичайно
пунктуальним. Щодня, у визначений час, ішов гуляти одним й тим самим маршрутом:
до Володимирської вулиці, потім до фунікулера й
назад Хрещатикомдодому, завжди під парасолькою. Спати лягав рівно о
десятій, навіть із власного ювілею пішов спати, не дослухавши вітальних промов.
Іван Нечуй-Левицький зовсім не вживав спиртного. Дуже не любив суперечок:
хворів по два тижні, після того як доводилося з кимось посваритися. Про нього в
Києві ходили анекдоти: що журнали читав не регулярно, а весь комплект
наприкінці року, і потім переказував усім старі новини з тих журналів.
Двадцять п’ять років
віддав Нечуй-Левицький педагогічній праці. Він мав неабиякий вплив на молодь, пояснював
учням, серед яких було чимало українців, що минуле народу не слід забувати.
Категоричним був щодо правопису: «Писати треба так, як люди говорять!». Тому не
терпів літеру «ї», писав не «їх», а «йих» і т. ін. У заповітах вимагав, щоб так
його друкували «на віки вічні». Правописні нововведення вважав «галицькою
змовою». Нагадував інквізитора, готового спалити й власні книжки, якщо там буде
єресь: «Хай краще згорять, ніж з отаким правописом!». Живу мову він знав.
Помічав русизми, полонізми й будь-які іншомовні впливи й уникав їх. До речі,
вираз «старанно уникав» вважав польським: «Я сказав би: падковито одмикував —
це чисто народний київський вираз». Казав не «негативне», а «відкидне», не
«позитивне», а «покладне».
Немає коментарів:
Дописати коментар